Махно Нестор Іванович: біографія, карєра, особисте життя

Нестор Махно став легендарною постаттю Громадянської війни. Він був визнаним лідером анархістів і прославився своїми військовими перемогами. Ватажок селян-повстанців воював з усіма: з німецькими окупантами, з армією Денікіна і з частинами Червоної Армії, яка у свій час була його союзником в боротьбі з білогвардійцями.

З біографії батька Махна

Нестор Махно з’явився на світ у селі з екзотичною назвою Гуляйполе 26 жовтня (7 листопада) 1888 року. Нині це Запорізька область України, тоді – Катеринославська губернія. Батько майбутнього знаменитого вождя анархістів був простим скотником, мати займалася домашнім господарством.

У сім’ї було п’ятеро дітей. Батьки намагалися дати дітям пристойну освіту. Сам Нестор закінчив церковно-приходську школу, але вже в семирічному віці підробляв: наймитував на більш заможних односельців. Згодом Махно встиг попрацювати на чавунно-ливарному заводі.

Біографію Нестора Івановича різко змінила революція 1905-го року. Він опинився в групі анархістів, за якої значилися розбійні напади, терористичні акти. В одній із сутичок з представниками органів правопорядку Махно убив поліцейського. Злочинця спіймали і судили. Махно присудили до смертної кари. Від неминучої смерті його врятував лише вік: на момент вчинення злочину Нестор був неповнолітнім. Страту замінили на десятирічну каторгу.

Молодий анархіст опинився в Бутирській в’язниці. Тут він не втрачав час даремно, а зайнявся активною самоосвітою. Цьому сприяли спілкування з досвідченими співкамерниками і багата тюремна бібліотека. В камері Махно перебував не зі звичайними кримінальниками, а з політичними злочинцями. Світогляд молодого бунтаря сформували ув’язнені-анархісти. У Махна з’явилося своє бачення перспектив розвитку країни.

Махно в роки революції та Громадянської війни

На свободу Махно вийшов після Лютневої революції. Отримані в ув’язненні знання окрилили Нестора. Він повертається на батьківщину і стає на чолі Комітету порятунку революції. Ця організація закликала народ ігнорувати розпорядження Тимчасового уряду і приступити до поділу землі.

До Жовтневої революції Махно поставився насторожено: він вважав, що вона ущемляє інтереси селянства.

У 1918 році українські землі були окуповані німецькою армією. Махно сколотив свій повстанський загін і активно воював як проти загарбників, так і проти уряду гетьмана Скоропадського. Поступово голова анархістів завоював прихильність широких селянських мас.

Після виходу на політичну арену Петлюри Махно уклав угоду з Радянською владою, зобов’язуючись воювати проти нового українського уряду. Нестор Іванович відчував себе справжнім господарем своєї землі. Він прагнув налагодити життя народу, відкривав школи, шпиталі, майстерні.

Положення анархістів змінилося після захоплення Гуляйполя військами Денікіна. Махно розгорнув проти білої армії справжню партизанську війну і фактично зірвав просування військ Денікіна на Москву. Однак після перемоги над білою гвардією більшовики оголосили Махно своїм ворогом. Він опинився поза законом. Генерал Врангель спробував використовувати це, запропонувавши батькові співпрацю в боротьбі проти «червоних». Махно на цей союз не пішов. Більш того, він в черговий раз довірився Радянської влади, коли та запропонувала йому воювати проти залишків військ Врангеля. Але цей союз був короткочасним і закінчився ліквідацією партизанських загонів, які підпорядковувалися вождю анархістів.

З невеликим загоном соратників і зі своєю дружиною Агафією Нестор Іванович в 1921 році зумів перебратися в Румунію. Румунські власті передали залишки війська анархістів Польщі, звідки Махно і його товариші були депортовані до Франції. Останні роки життя Махно провів у злиднях. Йому довелося згадати про те, що значить бути різноробочим.

Нестор Махно пішов з життя в Парижі 25 липня 1934 року у віці 45-ти років. Причиною смерті став туберкульоз.