Надія Костянтинівна Крупська: біографія, карєра й особисте життя

Дружина Володимира Леніна Надія Крупська була видатною особистістю своєї епохи. Нарівні з іншими лідерами більшовиків Надія Костянтинівна брала участь у революції, а після 1917 року займалася в молодій державі СРСР питаннями освіти.

 

Перші роки життя і знайомство з Леніним

Революціонерка Надія Костянтинівна Крупська походила з родини збіднілих дворян. Вона з’явилася на світ у лютому 1869 року в Петербурзі (це місто на той момент був столицею імперії).

В юності Надя вважалася старанною ученицею — з гімназії вона випустилася статус золотої медалістки. Потім Крупська стала слухачкою Бестужівських курсів — в цьому закладі представниці прекрасної статі могли розраховувати на гідну освіту. Надія відвідувала Бестужевські курси всього пару місяців, до тієї пори поки не вступила в марксистський гурток Михайла Бруснева. А в 1891 році Крупська стала викладачем Петербурзької школи для робітників і вела в цьому середовищі наполегливу агітаційну роботу.

У лютому 1894 року марксисти влаштували чергове зібрання в будинку петербурзького інженера Роберта Классона. На цьому зібранні була присутня Крупська, а також гість з берегів Волги — Володя Ульянов (Ленін). Тут між двома людьми зав’язалися дружні стосунки, які згодом переросли в любовний зв’язок.

У 1896 році Крупську заарештували за політичними мотивами і вислали зі столиці в Уфимську губернію. Та й сам Ленін незабаром був засланий в село Шушенське (воно знаходиться на землях нинішнього Красноярського краю).

Весілля та еміграція

Ленін, відбуваючи покарання в Шушенському, вів листування з Надією. Одного разу в листі він запропонував їй офіційно стати його дружиною. Трохи подумавши, Крупська відповіла згодою. Після цього Ленін став клопотати про те, щоб Надію перевели в Шушенське. Незабаром це клопотання було задоволене. Однак парі поставили умову: вони зобов’язані були обвінчатися з християнським канонам. Обряд вінчання відбувся в найближчій сільській церковці. Причому кільця, якими обмінювалися молодята, були виковані ковальських справ майстром з мідних монет.

У 1900 році, відразу ж після посилання, Володимир Ілліч виїхав у Швейцарію. Строк посилання Крупської, так вже вийшло, закінчився пізніше, і в Європу вона змогла потрапити лише в 1901 році. Будучи за кордоном, Надія Костянтинівна не тільки надавала допомогу чоловікові у всіх його справах, а й виконувала обов’язки секретаря редакції друкованого видання «Пролетар».

У 1905-му, коли в Російській імперії спалахнула перша революція, Ленін і Крупська прибули з-за кордону на рідну землю — стояти в стороні вони не могли. Надію Костянтинівну в цей період призначили секретарем ЦК партії — дуже почесна і відповідальна посада. Але в грудні 1907 року, коли хвилювання в країні вщухли, парі знову довелося покинути межі Росії.

У роки еміграції Надія Костянтинівна сильно захопилася питаннями і проблемами педагогіки. У 1915 році вона закінчила і опублікувала свій знаменитий нарис «Народна освіта і демократія». Варто відзначити, що Крупська вважається одним з головних ідеологів радянської освітньої системи. І в тридцятих роках за заслуги в цій сфері їй присвоїли звання доктора педагогічних наук.

Крупська після революції

У багатому на події 1917 році Надія Костянтинівна (зрозуміло, знову разом з Леніним) повернулася в Росію і прийняла помітну участь у драматичних революційних подіях. Незабаром Крупська увійшла до держкомісії по освіті, а в 1924 році стала членом Центральної контрольної комісії РСДРП(б).

У тому ж 1924 році великий чоловік Надії Костянтинівни помер. Ставши вдовою, вона присвятила себе без залишку громадської та публіцистичній роботі. За останні п’ятнадцять років життя вона написала величезну кількість текстів про Володимира Леніна і партії РСДРП(б), про практики виховання і навчання дітей при комуністичному ладі і так далі. Крім того, Крупська була ініціатором відкриття кількох музеїв в СРСР (наприклад, музею Лермонтова в Тарханах).

Надія Костянтинівна померла в лютому 1939 року від перитоніту. Її прах після смерті був похований у Кремлівському некрополі.