Уявні друзі: користь чи шкода

У дитини з’явився уявний друг. Через вигаданих, неіснуючих і складених фантазією улюбленого чада персонажів батькам стає тривожно. Невже діти не можуть знайти реальних друзів, інакше навіщо малюкові ці історії? Чи все не так страшно?

Уявний друг – персонаж, придуманий дитиною. З плодом своєї уяви діти спілкуються або дружать. Нерідко вигадані персонажі здаються їх творцям дуже навіть реальними, хоча дитина розуміє, що приятеля насправді не існує.

Все в порядку! чи Варта!

Яскравим прикладом такого невидимого друга можна назвати Карлсона. Всім відомий цей казковий персонаж. Натомість далеко не всі знають, що у його честь названий синдром. Так іменують вигадування уявного партнера.

Дитяча фантазія не обмежується нічим. Малюк здатний побудувати з стільців і ковдри надзвукову ракету. У великій коробці ховається цілий світ, а електрогітару з успіхом заміняє звичайна мітла. З такою уявою нудьгувати не доведеться ні дитині, ні батькам.

Не дивно, що дитина радіє появі нового приятеля. Тільки ось невдача: ніхто не бачить цього крім одного малюка. Невидимі друзі визнані звичайним явищем для 3-5-річного малюка. У цьому віці бурхливо розвивається фантазія.

Криза трирічного віку вже позаду. Від мами малюки себе вже відокремлюють, вони відчувають самостійність, відчувають власні потреби та бажання. От тільки ні озвучити їх, ні сформулювати малюк поки що не здатний.

Нерідко батьки сприймають появу приятеля-невидимки з занепокоєнням. Таке явище як уявний друг прийнято вважати чимось на кшталт відхилення від норми.

Це тому, що дорослим звичніше оцінювати світ зі своєї дзвіниці, в усьому керуючись логікою і серйозністю. Але для дорослої особи і для дитячої придумані товариші – величезна різниця.

Приятелі-невидимки зовсім не така вже рідкість. І це підтверджують сучасні дослідження.

Чому він з’явився?

Так навіщо ж дитині уявний друг? При спостереженні за малюком, який набув такого товариша, можна багато дізнатися. Стає видимим навіть те, що батьки навіть не підозрювали про своє отпрыске.

В його іграх з невидимкою відображаються і проблеми малюка, і складності всієї його родини:

  • Надлишковий тиск.
  • Відсутність нових вражень.
  • Брак спілкування.

Так, якщо в будинку процвітає тиск і гіперопіка, то і дитина пригнічує друзів-невидимок. Він забороняє їм все, командує ними. Ймовірно, він дублює те, що відбувається в родині з ним самим. Таким чином, батьки можуть поглянути зі сторони на себе.

Якщо ж малюк від реальності весь час збігає у свій світ, де може вести себе так, як забажає, то в цьому виражається інший аспект гіперопіки. Подібний тип поведінки обирають страждають почуттям провини дітлахи.

Вони або карають фантомних персонажів у своїх фантазіях, або навпаки рятують від покарань. Батькам варто з’ясувати, з-за чого ж дитина відчуває за собою таку провину.

А, може, він хороший?

Якщо дитині недостатньо нових вражень, у нього виникають друзі-невидимки. Ціле море цікавих пригод діти можуть пережити саме в світі фантазій. Є вихід і з такої ситуації: розважити дитину.

Можна сходити з ним в зоопарк, дитячий театр, на гойдалки, нарешті. Не потрібно забувати про розповідання казок. Якщо весь день зайнятий новими враженнями, тут вже не до ігор з уявними приятелями.

Коли дорослі зайняті або молодшими дітьми, або роботою або своїми справами, спілкування малюкові не вистачає. Ймовірно, у нього є складнощі у спілкуванні з однолітками. Необхідно спілкуватися з дитиною якомога більше: він все ж важливіше інших проблем.

Але сучасними психологами доведено, що з не меншим натхненням грають з уявними товаришами і ті діти, у яких є брати, сестри, чимало друзів в реальності. На появу невидимки не впливає широта кола спілкування.

З придуманим приятелем крихти нерідко «програють» всі свої таємні бажання:

  • Якщо малюк мріє, щоб уявний товариш захищав його, значить, дитині і в реальності потрібен захист.
  • Якщо у фантазіях дитина когось карає, цілком ймовірно, що вирішувати проблему доведеться з психологом.
  • Коли ж дитині просто подобається грати з вигаданим щеням, може, пора і справді придбати йому песика.

Як діяти дорослим

Кращим варіантом вирішення проблеми уявних друзів стане не ігнорування їх і не показне прийняття в сім’ю. Набагато результативніше надати дитині самій вирішувати ступінь взаємодії дорослих з уявним другом.

Можна навіть підігравати, додаючи за столом зайвий прилад, послухати всі історії і поцікавитися здоров’ям нового «Карлсона». Важливо провести чітку межу між вигадкою і життям наяву: за свої вчинки повинен відповідати дитина сам, а не придумані приятелі.

Бути сторонніми спостерігачами батькам склад
но. Однак при бажанні можна помітити, що є певні закономірності появи невидимих товаришів і їх поведінки. Так, приходити в гості вони можуть саме в той момент, коли мама і тато затівають сварку.

Але дитині необов’язково вигадувати одного для самозахисту. Найчастіше причиною появи ілюзорного товариша є бажання малюка розважатися і веселитися.

Зазвичай до 7-9 років невидимки самі по собі зникають. Якщо ж подібний приятель завівся у дитини набагато старше семи років за умови відсутності в дитячому житті серйозних травм і змін, цілком ймовірно, що це сигнал: слід відвідати дитячого психолога.